Подолання стигматизації та дискримінації щодо людей із ВІЛ-позитивним статусом

Епідемія ВІЛ/СНІДу вже стала глобальною кризою сьогодення і становить одну з найбільш серйозних загроз для соціального прогресу та розвитку. Окрім страждань, які спричиняє ця епідемія окремим особам та їх сім’ям, вона також глибоко вражає соціальну та економічну структуру суспільств. ВІЛ/СНІД негативно впливає на сферу праці, вражаючи найбільш продуктивну частину робочої сили і зменшує прибутки. Він спричиняє колосальні витрати для підприємств усіх галузей економіки – через зниження продуктивності праці, збільшення виробничих витрат і числа випадків втрати кваліфікації та виробничого досвіду. Окрім того ВІЛ/СНІД позначається на основних трудових правах, особливо пов’язаних з дискримінацією та стигматизацією інфікованих працівників.

Проблема ВІЛ/СНІДу є трудовою проблемою і повинна розглядатися як будь-яка інша проблема, пов’язана із захворюванням умовами праці працівника. Таке тлумачення проблеми ВІЛ/СНІДу важливе не лише тому, що така проблема стосується працівників, але й тому, що робоче місце, будучи частиною осередку суспільства, повинно відігравати важливу роль у загальній боротьбі з епідемією та її наслідками.

Формування стереотипів є невід’ємною частиною нашої культури, але разом із тим формування стереотипів породжує й певний консерватизм у нашій діяльності, у тому числі, і в процесі мислення. Інколи вороже ставлення до нового визначається підсвідомо чинним інстинктом самозбереження, який намагається захистити нас від можливих потрясінь, пов’язаних із руйнуванням усталених стереотипів.Стереотипи мають досить сильний вплив на свідомість людей і дуже широке поширення, межі якого важко навіть оцінити. Стигми ж мають лише негативну сторону – упереджене ставлення до певної категорії людей (соціальної верстви) або речей на основі скупчення стереотипів та установ. Є й такі розповсюджені як страх зустрічі та спілкування з ВІЛ інфікованими, психічно хворими, з фізичними вадами, наркоманами, які пояснюються поняттям «стигма».

Термін «стигма» (від лат. Stigma – «тавро», «ярлик») означає соціальне клеймо, яке звичайно спричиняє соціальну ізоляцію або стає перешкодою для повноцінного соціального життя особи, інфікованою ВІЛ або постраждалої від цього захворювання. Стигма – певна характерна риса людини, яка дискредитує її в очах оточуючих. Це фізична чи соціальна ознака (наприклад, інвалідність або кримінальна репутація), знак, який сприймають у даному суспільному середовищі як щось принизливе. Стигматичними, не вартими поваги і т.д. можуть вважатися такі характеристики людини, як, скажімо, колір шкіри, манера говорити, хвороби – залежно від конкретного середовища або культури. Досить часто наявність стигми призводить до дискримінації, тобто коли переконання переходять до дій. Стигма знижує об’єктивність оцінки конкретних людей (стигматизованих), а інколи може перешкоджати їх інтеграції в суспільство.

Дискримінація (від лат. Discriminatio – розрізнення (будь-яка відмінність) – обмеження прав частини населення за певною ознакою (раса, вік, стать, національність, релігійні переконання, сексуальна орієнтація, стан здоров’я, рід занять тощо). Таке обмеження може бути підкріплено законодавством (правова дискримінація), прийнятою в країні релігією, або може ґрунтуватися виключно на сформованих моральних нормах (неофіційна дискримінація). Дискримінація має місце тоді, коли по відношенню до людини робиться виняток, який призводить до несправедливого або упередженого ставлення до людини на підставі її приналежності до певної групи. Наприклад, людина, що живе з ВІЛ, може не отримати медичну допомогу або бути звільненою на підставі ВІЛ-статусу.

Стигму щодо ВІЛ/СНІДу можна визначити як знецінення людей, які живуть або асоціюються з ВІЛ. У процесі стигматизації ознака ВІЛ-статусу або його можливої наявності характеризується як така, що дискредитує, є недостойною, вимагає осуду з боку тих, хто її не має, та сорому і страху з боку ВІЛ-позитивних людей. Вважається, що люди, які мають ВІЛ, заслуговують на те, що з ними відбулося, через свою поведінку, вчинки. Часто ВІЛ/СНІД зображається в засобах масової інформації як «чума XXI століття», «хвороба гомосексуалістів та наркоманів», що посилює суспільні страхи ще більше.

Причинами виникнення стигми можуть бути декілька факторів:

– недостатнє розуміння хвороби, міфи про шляхи передачі ВІЛ, сором;

– відсутність лікування (або обмежений доступ);

– безвідповідальність повідомлень у ЗМІ;

– поширення соціальних страхів та побоювань, а також суспільного осуду, пов’язаних із сексуальністю, хворобами та смертю, вживанням наркотиків.

Наслідки стигми та дискримінації:

– вплив на свідомість людей, що живуть із ВІЛ, занижена самооцінка, депресія, відчай;

– збільшення ризику інфікування через страх проходити тестування, боязнь осуду;

– формування такого середовища, де лякає не сама хвороба, а те, як її оцінюють, ставлення до неї;

– ігнорування людиною свого реального або потенційного ВІЛ-статусу;

– порушення прав та свобод людей у сфері охорони здоров’я, праці, освіти тощо;

– зменшення зусиль, спрямованих на боротьбу з ВІЛ/СНІДом, або їхньої ефективності;

– знецінення певних груп людей, закріплення соціальної нерівності (в тому числі гендерна нерівність, нерівність, пов’язана із сексуальністю).

У пункті 13 Декларації про прихильність справі боротьби з ВІЛ/СНІДом, ухваленої Спеціальною сесією Генеральної Асамблеї ООН 27.06.2001р. зазначено: «Стигматизація, замовчування, дискримінація та заперечення, а також відсутність конфіденційності підривають зусилля з попередження та догляду і збільшують вплив епідемії на окремих осіб, сім’ї, громади та нації». Отже, стигма та дискримінація тісно пов’язані між собою – існування стигми прямо призводить до виникнення дискримінації певних груп людей, девальвації їх особистої цінності. Стигма та дискримінація посилюють та підживлюють одна одну, формують нерозривне коло.

У статті 17 Законі України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» (№ 155/95-ВР від 03.03.1998 р.) зазначено, що ВІЛ-інфіковані та хворі на СНІД громадяни України користуються всіма правами та свободами, передбаченими Конституцією та законами України, іншими нормативно-правовими актами України. Крім загальних прав і свобод, вони мають право також на: відшкодування збитків, пов’язаних з обмеженням їх прав, яке мало місце внаслідок розголошення інформації про факт зараження цих осіб вірусом імунодефіциту людини.

У статтях 17, 18 та 19 цього закону зазначається, що забороняється відмовляти ВІЛ-інфікованим людям у прийнятті до лікувальних закладів, наданні медичної допомоги, а також здійснювати обмеження їх прав будь-яким іншим чином. У разі порушення прав ВІЛ-інфіковані та хворі на СНІД мають право оскаржувати неправомірні дії посадових осіб у суді. Важливою нормою є можливість отримати компенсацію шкоди, завданої здоров’ю особи, при зараженні ВІЛ під час медичних маніпуляцій.

Таким чином, законодавством України враховано вимоги міжнародного права щодо захисту прав людей, які живуть із ВІЛ, проте, на практиці захист цих прав здійснюється не завжди.

Очевидно, саме впливом стереотипів пояснюється більш високий рівень стигматизації людей, які живуть із ВІЛ/СНІДом, порівняно, наприклад, із людьми, що мають онкологічні захворювання. Адже об’єктивні передумови – високий рівень летальності, невиліковність цих хвороб засобами сучасної медицини та неможливість передачі захворювання побутовим шляхом – для цих двох захворювань є приблизно однаковими. Тобто джерелом походження стигми, пов’язаної з ВІЛ/СНІДом, є не лише прагматичний острах цього захворювання, символічне асоціювання цієї хвороби з соціально несхвалюваним способом життя груп, для яких характерне значне розповсюдження ВІЛ-інфекції.

Стигматизація й дискримінація, пов’язані з ВІЛ/ СНІД, мають багато інших наслідків. Зокрема, вони дуже впливають на самосвідомість людей із ВІЛ/СНІД, викликаючи в них депресію, занижену самооцінку й відчай. Це ще називають інтернальною стигматизацією («самостигматизацією») або «внутрішньою стигматизацією», оскільки це зачіпає почуття власної гідності людини або групи людей. Проявом внутрішньої стигми науковці вважають відчуття власної неповноцінності, ненависті до себе, спроби довести свою перевагу перед представниками стигматизованої групи, нездатність будувати відносини з людьми поза чи всередині власної групи, відчуття безпорадності, відсутності контролю над ситуацією. Це все спричиняє розвиток депресії у ВІЛ-позитивних людей. Крім об’єктивних факторів, вагому роль серед причин стигматизації людей, які живуть із ВІЛ/СНІДом відіграють також різного роду упередження: досить поширеними залишаються хибні уявлення про можливість інфікуватися ВІЛ побутовим шляхом.

Згідно з принципами забезпечення гідних умов праці та дотримання прав людини, а також визнання гідності ВІЛ-інфікованих, хворих на СНІД або постраждалих від епідемії осіб, не повинно бути ніякої дискримінації по відношенню до працівників у зв’язку з дійсним або приписуваним ВІЛ-інфікуванням. Дискримінація та стигматизація ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД осіб перешкоджає діям, спрямованим на попередження цієї епідемії.

ВІЛ-інфекція не є підставою для припинення трудових відносин. Так само як і за інших обставин, ВІЛ-інфіковані та хворі на СНІД особи повинні мати змогу продовжувати виконувати доступну роботу, що відповідає їх кваліфікації і не протипоказана таким працівникам з медичної точки зору. Усі зацікавлені сторони повинні, наскільки це можливо, сприяти створенню безпечних умов праці з метою попередження поширення ВІЛ- інфекції, які передбачають збереження оптимального стану фізичного та розумового здоров’я на роботі для виконання трудових обов’язків, а також адаптації роботи до можливостей працівників у світлі стану їхнього фізичного й морального здоров’я.

Подолання стигматизації та дискримінації повинно бути спрямовано на формування точного неупередженого розуміння людей, її природи та причин, повинно зменшувати тривогу та почуття беззахисності в людей, а головне – повинно ґрунтуватися на повазі до особистості, її прав і свобод.

Зниження рівня стигматизації є необхідним кроком задля ефективної боротьби з епідемією та надання адекватного догляду і підтримки тим, кого стосується ця проблема. Серед шляхів подолання стигматизації насамперед є впровадження програм регулярного інформування та навчання щодо ВІЛ для працівників усіх рівнів та категорій, зокрема надання об’єктивної інформації про шляхи передачі ВІЛ-інфекції та методи профілактики, розвінчування міфів і суспільних стереотипів, а також демонстрація толерантного ставлення до ВІЛ-позитивних людей як поведінки, що має стати нормою у суспільстві.

Орест Бідяк,
головний державний інспектор
відділу з питань гігієни праці
Управління Держпраці
у Тернопільській області