Про запровадження неповного та скороченого робочого часу під час карантину

Умовно робочий час за тривалістю можна поділити на:

1. Нормальний. Тривалість робочого часу працівників встановлена 40 годин на тиждень;

2. Неповний. Робочий час становить меншу кількість годин, ніж встановлено нормативно-правовими актами;

3. Скорочений. Час, протягом якого працівник повинен виконувати свої трудові функції, але оплата праці такого працівника проводиться в повному розмірі.

Поняття «скорочений робочий час» та «неповний робочий час» є різні за своєю суттю.

Зокрема, скорочений робочий час встановлюється:

• для працівників віком від 16 до 18 років — 36 годин на тиждень;
• для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) — 24 години на тиждень;
• для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці, — не більш як 36 годин на тиждень;
• для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та інших) — скорочена тривалість робочого часу встановлюється законодавством.

Неповний робочий час може бути встановлено угодою роботодавця і працівника на певний строк і без зазначення строку. В обов’язковому порядку на прохання працівника неповний робочий час встановлюється для вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до 14 років, дитину-інваліда, для догляду за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку. Варто зазначити, що за згодою роботодавця неповний робочий час може запроваджуватися для всіх категорій працівників.

Оплата праці у випадках встановлення неповного робочого часу провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.

Запровадження неповного робочого часу відповідно до статті 32 КЗпП України є зміною істотних умов праці, відповідно його запровадження потребує завчасного попередження працівників не менше ніж за два місяці. Якщо ж неповний робочий час встановлюється за бажанням працівника, то попередження працівника за два місяці не вимагається, і неповний робочий час може бути запроваджений з будь-якого моменту.

У разі написання працівником заяви про встановлення йому неповного робочого часу, він має зазначити наступне:

1) вид неповного робочого часу (неповний робочий день чи неповний робочий тиждень),

2) режим роботи під час неповного робочого часу (час початку та закінчення роботи),

3) період, на який встановлюється неповний робочий час тощо.

Отже, неповний робочий день (та його тривалість) встановлюється за згодою сторін будь-якому працівнику, а скорочений (та його тривалість) — встановлений законодавством тільки для окремих категорій працівників. При неповному робочому дні праця оплачується пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку, а при скороченому робочому дні — як за повний робочий день.

Додатково інформуємо, що дане роз’яснення не встановлює норм права, а носить рекомендаційний характер. 

Державна служба України з питань праці